Хлопчик і Чапля

Анімація крутезна в плані естетичному. Це знайомі чергування соковитих сонячних картинок - і сутінкових, це перетікання буденного в ірреальне - заворожує.
Тут є "драйв" упізнавання підтексту й постмодерне перемикання кодів. Перетворення починаються з передчуття, виростають у підозру, дражнять розум ледь помітним порушенням звичного, а потім ущент ламають життєподібність, поки "той" світ не почне видаватися навіь більш справжнім, аніж цей.
А в плані змісту це аніме навіть крутіше, аніж "Мандрівний замок" і "Принцеса Мононоке". Але потребує трохи більше уваги до деталей, зокрема до історичних алюзій. У більшості попередніх робіт Міядзакі домінує, якщо визначати за Фраєм, модус легенди: є два світи, головний герой /героїня полишає світ людей, аби у світі духів пройти випробування (не без допомоги когось "тогосвітнього") та повернутися додому, як і належить для ініціації, осягнувши  досвід "трьох С": сакрального, сексуального та смерті.
"Хлопчик і Чапля" також має мотиви ініціації. Але, окрім позачасового світу легенди, тут значно більше вплітається іронічний модус (за Фраєм) - це коли сакральне отримує профанний підтекст, тобто міф стає "обгорткою" для конкретно-історичного.
Якби Міядзакі був українцем, я би сказала, що "Хлопчик і Чапля" - твір химерний, бо вся ьа умовність - концептуальна.
Наприклад, придивіться до служниць пані Нацуко, одна з яких у "тому" світі - молода жінка. Вона хвацько й самостійно кермує своїм човном і вчить Махіто ловити й патрати величезну рибу. Хлопчик упізнає Кіріко за дерев'яними ляльками-оберегами, бо вони схожі на стареньких служниць із його світу (із його часу). Чому їх саме сім? Власне, із Нацуко - вісім. Коли Махіто в "тому" світі спить під столом в оточенні восьми фігурок-оберегів, це не просто образ - це наче унаочнення гасла імперської Японії: "Вісім сторін світу - один дах".
Значно виразніший цей колоніальний підтекст у фіналі. Після повернення, щойно стара пані Кіріко з ляльки знову стала людиною, ще й розігнутися не встигла, випавши з кишені Махіто, як їй на плече гепнувся не просто папуга, а Король папуг. Тобто йдеться про повторну колонізацію монархіями Великої Британії та Нідерландів їхніх колишніх колоній, які певний час були "у кишені" Японської імперії. Тут вгадується також СРСР (не монархія, проте імперія), яка дуже вчасно "примостилася" на Курильські острови, оголосивши війну Японії аж після того, як американці скинули бомбу на Хіросіму.
Для мене цей фінальний епізод "гарненьких" папуг прочитується іронічно.

"Вісім сторін світу - один дах" - гасло, яке після війни було стерте з цілком реальної вежі, побудованої 1940р. на честь першого імператора Японії. Ту вежу будували з каменів, зібраних по всій імперії. І вона досі стоїть, тільки зветься "Вежа миру". А вгадайте, де? У префектурі Міядзако.
Тож нехай вас не вводить в оману європеїзований фасад вежі з аніме. Вона означає не що інше, як імперську Японію. І Міядзакі описав саме те, що сталося з Японською імперією, тож не звинувачуйте сценариста, що вам було сумно. Уявіть, як було японцям - капітулювати вперше за всю їхню історію.
То як тепер будуть народжуватися діти? А то не діти. Загадкові істоти - ненароджені "душі", чия назва дуже нагадує "варварів" і за кого так уболіває Махіто. А хіба ми не називаємо день незалежності днем народження держави?
Дехто вважає, що японська колонізація чужих колоній дивним чином посприяла їх "піднесенню" до незалежності. Серед держав, що побули з Японією порівняно недовго, проте достатньо, аби прагнути й собі стати нацією та зрештою вийти з-під протекцій Китаю, Британії чи Нідерландів, бачимо Гонконг, Тайвань, Корею та Сингапур (згодом відомі в цілому світі як "чотири азійські тигри" через нечуване зростання), також Індонезію та Малайзію. А стосовно зовнішності "вараварів", мені чомусь згадуються "Уявлені спільноти" Б.Андерсона, який порівнював націю з кулькою.
Якщо Ви бодай за вікіпедією знайомі з японською частиною Другої світової (Тихоокеанської) війни, то легко розгадаєте і Сіру Чаплю (до речі, імператорський "горностай" присутній також у папуг), і золоту браму, за якою - щось дуже схоже на Стоунхендж; упізнаєте минуле, теперішнє та майбутнє: нездоланну Хімі, Хімі в скляній скрині та пологовий покій, що нагадує жертовний вівтар перед тим же "Стоунхенджем".
Аніме - геніальне. Рекомендую.